Символы Запорожья

Тарас Шевченко та Запоріжжя

Матеріал підготований на основі телевізійної програми «Символи Запоріжжя» (канал МТМ), яка виходить за підтримки Олександра Богуслаєва

9 березня 1814, в селі Моринці на Черкащині народився Тарас Шевченко. Поет, прозаїк, художник, етнограф. Академік Імператорської Академії мистецтв.

Валентина Кравченко (кандидат філологічних наук, доцент): Дні, з 9 березня по 22 травня традиційно називаються «шевченківськими». Цього року ці дні особливі, оскільки ми відзначаємо 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка: українця, художника, поета... Сьогодні сила слова Шевченка, його віра в майбутнє України нам необхідна як ніколи... Сьогодні Україна самостверджується – для себе, для світу. Українці повертають собі національну свідомість і національну гордість. Буде доречно процитувати слова, які Шевченко написав у поемі «Сон»: «Тяжко, тяжко мені стало...».

Тарас Шевченко і Запоріжжя – ці два слова зливаються воєдино. Це єдине ціле, оскільки в 1843 р. Тарас Шевченко був на Хортиці, а потім писав: «Торік був на Хортиці и скрізь був і все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися». Тоді Т. Шевченку було 29 років, але наскільки прозорливі були його слова...

Є сьогодні в Запоріжжі те місце, де стояв будинок селянина Булата, де зупинявся і жив Шевченко. На жаль, сьогодні це місце в занепаді... Поет в «Великому льосі» писав: «І повстане Україна, і розвіє тьму неволі і помоляться на волі невольничі діти» . І це віра в те, що майбутнє України буде щасливим... Пригадуються фрагменти поеми «Гайдамаки». У цьому творі Шевченко звертався до своїх вчителів Є. Гребінки і В. Григоровича: «Душа шира, козацького роду не цурається слова, що мати співала». Таким чином, всім українцям необхідно пам'ятати слово рідне, своє, материнське...

С. Пєтков (доктор юридичних наук, професор): Нині в кожному місті і в кожному селі, в кожному університеті й у кожній школі згадують українського генія. У бібліотеках Запоріжжя відкриті тематичні виставки, присвячені творчості Кобзаря.

Наш співрозмовник – директор бібліотеки Запорізького національного університету В.А.Герасимова. Валентино Олександрівно, наскільки повно представлена творчість Тараса Григоровича Шевченка в фондах університетської бібліотеки?

Валентина Герасимова (директор бібліотеки Запорізького національного університету): Кожна бібліотека в своїх фондах має найцінніші твори - твори Т. Г. Шевченка. Наша бібліотека має колекцію творів Шевченка , яка регулярно поповнюється не тільки українськими виданнями, а й публікаціями, зробленими за кордоном. Ми створили виставку творів Т. Г. Шевченка, яка демонструє географію та сакральні моменти творчості Кобзаря. Ми маємо в своєму розпорядженні унікальні фоліанти видань Т. Г. Шевченка (опублікованих, наприклад, в США), це книги 1840 р., які зберегли до наших днів, завдяки бібліотекарям минулих поколінь. Також ми маємо в своєму розпорядженні колекцією листівок-фотографій з портретами видатних діячів ХІХ в., які друкувалися і продавалися в Російській імперії з метою збору коштів для публікації книг Т. Г. Шевченка.

Шевченко і Запоріжжя – дуже близька нам тема... Викладачі та студенти Запорізького національного університету активно досліджують діяльність Т. Г. Шевченка, в тому числі і на території нашого краю.

Також наша виставка висвітлює діяльність лауреатів Шевченківської премії, в тому числі і книги запорожців, удостоєних цієї премії.

С. Пєтков: У Запоріжжі, на згадку про перебування Тараса Шевченка на теренах нашого краю, створено прекрасний серпанок вулиць і пам'ятників, які носять ім'я Шевченка.

Насамперед – це Шевченківський район, невеликий пам'ятник встановлений перед загальноосвітньою школою Запоріжжя № 60, а перед Шевченківської районною адміністрацією встановлено бюст Тараса Шевченка. Ще один пам'ятник Кобзарю запорожці мають нагоду побачити перед третім корпусом Запорізького національно університету. У корпусах всіх трьох університетів (Запорізького національного, класичного приватного та Запорізького національного технічного університетів) розташованих по вулиці Жуковського – того самого В.А.Жуковського, за портрет якого нібито був викуплений Тарас Шевченко з кріпаків – також знаходяться бюсти і пам'ятники Т. Г. Шевченку. А бульвар Шевченка в Орджонікідзевському районі став улюбленим місцем відпочинку городян.

Ірина Павленко (доктор філологічних наук, професор): Т. Г. Шевченко один з небагатьох поетів і діячів української культури, який виріс в народній культурі, який спочатку отримав знання про народну культуру, народні традиції – і це стало для нього рідним, а вже пізніше він отримував знання про європейську культуру. І його творчість обумовлена, перш за все, народним словом, на яке проектувалися знання і європейська культура. Довгий час вважалося, що Шевченко не робив записів фольклору, але коли були знайдені його альбоми з ескізами та малюнками, виявилося, що Шевченко робив самозапис фольклору. І за одними свідченнями, від себе він записав 61 твір за іншими – 72 твори, але як би не було, це засвідчує той факт, що коли він малював він про себе співав, і він намагався поєднати два види діяльності, і записував на зворотних сторінках своїх малюнків пісні. Вірогідно, це були найулюбленіші його пісні, тому, що дуже часто посилання на них, або окремі рядки, або ритмо – мелодійна будова цих пісень зустрічаються в його творах. Він мав дуже гарний голос. В Шевченка був концертний баритон, коли починав співати заворожував всіх і нічим іншим ніхто вже займатися не міг. Є дуже цікаві спогади про весілля Куліша і Ганни Барвінок – під час цього весілля велася розмова  і про народну культуру, і Шевченко почав екзаменувати, як потім пише Куліш, – «Князівну молоду». Він з'ясовував, що вона знає з народної поезії, тому що Куліш знавець і сам вивчає, а вона почала співати, також мала гарний голос, і заспівав Шевченко. І потім згадують про те, що протягом всього весілля вони вдвох співали, а всі слухали  і заохочували до цього співу і просили щоб заспівали.

Від його голосу, і від його виконання не могли відірватися. Згадують, що в нього були пісні які він любив співати, однією була «Зоре моя вечірня, зійди наді мною», а другою була пісня  «Зійшла зоря вечірня, весь світ осіяла». І таким чином, вибудовувався цикл його улюблених пісень. І всі знали, якщо лунала перша, то лунатимуть і інші.

С. Пєтков: Як відомо, влітку 1843 року, до  20-ти річчя, Тарас Шевченко відвідав Запоріжжя, безсумнівно,  острів Хортицю, пороги, безкрайні запорізькі степи наклали незабутні спогади на Тараса Шевченка.

Тамара Хомяк (кандидат філологічних наук, професор): Тарас Григорович писав про те, що він був на Запоріжжі і дуже цьому задоволений. А перебування це було у вересні 1843 року. Взагалі для Шевченко дуже багато важила Запорозька земля, Великий Луг – це ми бачимо по його творах, такі слова як – козак, запорожець, Запорожжя, Великий Луг, – зустрічається в нього понад 80 разів у його поетичних творах. Взагалі, сучасні поети, Дмитро Павличко, це він вперше сказав у 1987 році, коли було свято в «Сім'ї вольній новій…», і повторилось в 2013 році, про те що, тіло, плоть Шевченка – це у Моринцях, це Черкаська область, а дух – на Запоріжжі, на Хортиці. Саме вона плекала внутрішній дух Шевченка. Сюди він прагнув, а козаки це  його ідеал, через який Україна мала стати такою до якої він завжди линув.

С. Пєтков: В пам'ять про подорож Шевченка Запоріжжям, на острові Хортиці біля музею Запорізького козацтва, у 2005 році була створена Тарасова стежка.

«То не вітер зі степу віє повіває,

не Славутич з порогами б'ється,

то сліпий кобзар струни кобзи торкає,

то пісня кобзарева над Україною в'ється

і слухай степ, і кручі, і могили,

полин і чебрець ковил й очерець, кам'яні баби

й кам'яні брили прочанець здалека старенький чернець,

і слухає небо, і місяць, і зорі,

і слухає сонце й світи неозорі,

і все мов би принишкло, вслухаючись в звуки,

що з кобзи викрешують дідові руки,

що з серця він пригоршню в поля кидає.

Хоч знає, хліба, він вже не побачить.

Та річ хіба в цім?

Та річ хіба в цім?

Він бачить: вдова

З дитиною плаче,

Він бачить:

Знущаються над слабим.

Він бачить часи

Лихоліть і війни,

Розкуті народи

І вільні степи».

Т. Хомяк: Час диктує, і нові якісь зміни відбуваються, і з'являються нові матеріали. Бачимо що навіть до ювілею, 200-ліття з'явився  новий фільм : «Таємниці генія Шевченка». І так свого часу було народжено і фільм, який пов'язаний з Тарасовою стежкою, тобто з тими місцями, де вірогідно, Тарас Григорович ходив. Думаю, що це трошечки суб'єктивний момент, але стежку прокладено. Ми всі відчуваємо, що Шевченко не зримо присутній. І це не тільки в святкові дні, ювілеї і так далі. От згадаємо перші дні на Євромайдан, перший загиблий з небесної сотні Сергій Нігоян, дуже гарно українською мовою на передодні своєї смерті цитував уривок з Кавказу Тараса Григоровича Щевченка. І бачимо, що ці слова лунають дуже і дуже часто. І це не тільки тому , що з телеекрану ведучі цитують, чи ті люди які приходять в студію, а просто навіть коли беруть інтерв'ю у людей, чи просто навіть звучать ці слова. Вони написані на плакатах, вони в серці людей. Багато людей, в ці святкові дні перечитали кобзар Тараса Шевченка.

«Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: «Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись».

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені!

С. Пєтков: Зараз ми знаходимось у Думної скали, тут запорізькі козаки могли думати і розмислювати.

Олег Григор'єв (актор, заслужений артист України): Козацька звитяга, велич і краса подвигу наших славних пращурів будуть жити в віках. Їх хоробрість, любов до рідної землі – то джерело національної гідності українців. поета проймає гордість за славних лицарів запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. Туга за тими давніми часами за країною козаків, звучить у поезії Тараса Шевченка. «Слава не поляже, а розкаже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти. наша дума, наша пісня, не вмре не загине! от, де люди наша слава, слава України!»

С. Пєтков: Коли яким Тарас Шевченко перепливав на човні Дніпро поблизу Хортиці, то народжувались дивовижні за силою та глибиною рядки:

Було колись в Україні ревіли гармати

Було колись  Запорожці вміли панувати

Панували добували і Славу і Волю

Минулося осталися Могили на полі